|
Вперше отоакустичну емісію (ОАЕ) зареєстрував в 1978 р. D.T. Kemp (хоча її існування було передбачене за десятиліття до цього). Це дало фахівцям новий інструмент для дослідження структур внутрішнього вуха і, зокрема, мікроструктур органу Корті. 
Отоакустична емісія - звуковий сигнал, знятий за допомогою чутливого мікрофона, розташованого в зовнішньому слуховому проході, у відповідь на поданий звуковий імпульс. Реєстрація сигналу ОАЕ відбувається через кілька мілісекунд після подачі звукового стимулу. Швидше за все отоакустична емісія - це відповідь структур завитка, реєстрована у вигляді акустичної енергії. Дослідження D.T. Kemp і R. Chum показали, що енергія отоакустичної емісії може бути більше енергії стимулу, що подається, і припустили, що це відбувається завдяки активному механізму в завитку внутрішнього вуха. Вважається, що здатність зовнішніх волоскових клітин завитка скорочуватися привносить додаткову енергію в рух базальної мембрани, посилюючи, таким чином, ті звукові сигнали, що надходять. Тоді - отоакустична емісія є побічним продуктом активного процесу в завитку і - головне для практичної медицини, - може бути індикатором фізіологічного стану біомеханіки базальної мембрани. Джерелом викликаної ОАЕ є завиток, що підтверджується його властивостями: - викликана ОАЕ фізіологічно вкрай вразлива, її амплітуда значно знижується після інтенсивного звукового впливу, при застосуванні ототоксичних ліків, при гіпоксії ... Це може бути пояснено тільки участю біомеханічних структур завитка. - амплітудна характеристика викликаної ОАЕ нелінійна і відноситься до типу характеристик насичення (при 60 дБ РЗТ). Таким чином ОАЕ не може бути просто відображенням звуку в середньому вусі Відкриття отоакустичної емісії дозволило об'єктивно, неінвазивно оцінювати стан мікромеханіки завитка. Якщо врахувати, що відсоток хворих з нейросенсорною приглухуватістю, причиною якої є ураження структур завитка, викликане впливом шуму, ототоксичних препаратів, іншими розладами, досить великий, не можна не віддати належне методу, що дозволяє об'єктивно оцінити стан структур завитка внутрішнього вуха. Отоакустична емісія ділиться на спонтанну та викликану. Спонтанна ОАЕ (SOAE - spontaneous otoаcoustic emissions) може бути зареєстрована без стимуляції. Однак для діагностичних цілей її не використовують, тому що вона реєструється тільки у 40-50% молодих людей з нормою слуху. 
Викликана затримана ОАЕ (TEOAE - transiently evoked otoacoustic emissions) реєструється у відповідь на короткий акустичний стимул. Вона реєструється у людей з нормою слуху. У випадках нейросенсорної приглухуватості, якщо пороги не перевищують близько 25-35 дБ (може коливатися в залежності від обладнання, що використовується) затримана ОАЕ також реєструється. Викликана стимул-частотна ОАЕ (SFOAE - stimulusfrequency otoacоustic emissions) - реєструється при стимуляції одиничним тональним акустичним стимулом. 
Викликана ОАЕ на частоті продукту спотворення (DPOAE - distortion-product otoacoustic emissions) - реєструється при подачі двох тональних сигналів з різними частотами f1 і f2, при цьому найбільшу амплітуду відповіді має складова ОАЕ на частоті 2f1-f2. Змінюючи співвідношення частот сигналів, що подаються, можна отримати інформацію про збереження функції волоскових клітин будь-якої ділянки базальної мембрани завитка. Реєструється у людей з нормою слуху. У випадках нейросенсорної приглухуватості, якщо пороги не перевищують близько 45-50 дБ (може коливатися в залежності від обладнання, що використовується) ОАЕ на частоті продукту спотререння також повинна реєструватися. Оскільки стимулюючий сигнал подається на завиток (найчастіше) через середнє вухо, а сигнал ОАЕ передається від завитка в слуховий прохід також через середнє вухо, то його стан значною мірою впливає на характеристики та наявність ОАЕ. Дисфункція середнього вуха (отит, наявність рідини в барабанній порожнині, перфорація барабанної перетинки, інші види кондуктивной складової втрати слуху) призводить до зниження амплітуди і зміни частотного спектра ОАЕ, аж до неможливості її реєстрації. Метод реєстрації отоакустичної емісії застосовуються в наступних випадках: • Підтвердження нейросенсорної втрати слуху після неонатального скринінгу. • Оцінка слухової функції у дітей, які входять до групи ризику (можливість врожденої втрати слуху або велика ймовірність її набути) • Частотно-специфічна і кількісна оцінка слабких та середніх втрат слуху у немовлят • Топічна діагностика • Швидкий тест для отримання інформації про можливості слуху у дітей дошкільного та шкільного віку • Раннє виявлення та моніторинг стану зовнішніх волоскових клітин середнього вуха після впливу шуму чи ототоксичних лікарських засобів • Для медичних висновків - підтвердження втрат слуху, викликаних шумом. • Виявлення осіб, симулюють втрату слуху 
|
|
